23 вересня вважається днем народження жуйки. Цього дня 1848 року жителі штату Мен (Нова Англія) Брати Куртіс зробили жувальну гумку і почали її продавати. Але насправді історія жуйки почалася ще раніше.
Невеликі шматочки смоли, виявлені археологами під час розкопок поселень стародавніх людей, — не що інше, як перша жувальна гумка. У Стародавній Греції та на Близькому Сході пережовування смоли мастикового дерева застосовувалося для очищення зубів. Більше 1000 років індіанці майя племені для тих же цілей використовували сік гевеї (каучук).
Перше промислове виробництво жувальної гумки належить до середини ХІХ століття. Брати Куртіс вигадали продавати порційно упаковані шматочки соснової смоли, змішаної з бджолиним воском. Домогшись у торгівлі новим продуктом певного успіху, вони у 1850 році вирішили розширити виробництво.
Додавши до складу жувальної гумки різноманітні парафінові ароматизатори, що надавали їй специфічного смаку, брати почали випускати жуйки чотирьох марок: «Американський Прапор», «Ялина 200-ї брили», «Соснова магістраль» та «Сосна Янки».
З появою каучукової гумки їхня популярність різко впала. Патент на виробництво жуйки з каучуку був отриманий в 1869 Вільямом Фінлі Семплом зі штату Огайо, але далі справа у нього не пішла. І все ж таки саме цього року каучукова гумка побачила світ. Її почав виготовляти Томас Адамс — житель штату Нью-Йорк. Купивши дешево тонну каучуку і не знайшовши їй кращого застосування, він на свій страх і ризик зварив у себе вдома невеликий шматочок каучуку і сформував жуйки.
Швидко продавши цю першу кустарну партію в бакалійній лавці, окрилений успіхом Адамс задумався про створення більшого виробництва. З 1871 року, після того як ним був запатентований автомат з її виробництва, він почав випуск жуйки, що полюбилася американцям, у великих масштабах. Наступним його кроком стала зміна смакових якостей цього продукту за допомогою додавання лакричного ароматизатора. Крім того, з цього моменту жуйка Black Jack, як назвав її Адамс, змінила форму і стала схожою на олівець. Ця назва стала відомою чи не кожному американцю.
До початку нового століття вже багато підприємців зосередилося на їхньому виробництві. Новий, невідомий раніше бум викликала жуйка Blibber-Blubber (бабл-гам), придумана в 1906-му Френком Фліром і вдосконалена в 1928 році бухгалтером компанії Фліра Уолтером Дімером. Також саме цій компанії належить оригінальна ідея виробництва льодяників із жуйкою всередині. Особливим попитом вони мали за часів сухого закону, оскільки істотно зменшували запах алкоголю.
З того часу жуйка міцно і, здається, назавжди стала незмінним атрибутом нашого життя. Добре це чи погано, питання спірне. Але для зменшення її негативних впливів (а вони існують) у наші дні їхній склад ретельно тестується та багаторазово перевіряється.
Основним компонентом цього продукту є сік дерева саподилу, що росте в Центральній Америці, або смола деяких хвойних дерев спеціально оброблена і розм’якшена. Крім цього, в ній присутні речовини, що мають освіжаючу та дезодоруючу дію, наприклад ментол або м’ята перцева. Жувальні гумки останнього покоління замість цукру містять глюкозу або сорбіт, які загальмовують процес розвитку карієсу.
Джерело: http://www.vokrugsveta.ru/