У будь-якій країні світу жодне свято не обходиться без цукерок – солодких, багатобарвних, нескінченно різних за виглядом, смаком та ціною, але однаково улюблених не лише дітьми, а й дорослими.
Лише у казках цукерки ростуть на деревах – насправді це досить складний у виготовленні продукт, дітище розвиненої цивілізації. Недарма слово confectio латиною означає «ремісничий виріб».
Перші цукерки
Перші цукерки, попри назву, з’явилися над Римі, а Єгипті. Там під час урочистих виїздів фараона слуги кидали в натовп тих, хто зустрічав спеціально виготовлений делікатес – фініки, зварені в меді. В інших країнах Сходу роль солодких подарунків грали сушені абрикоси, інжир та горіхи з медом та прянощами.
Напередодні нашої ери до Європи з Індії проник цукор, що викликало справжню революцію у кондитерській галузі. Зацукровані фрукти стали не лише улюбленими ласощами, а й ліками – знаменитий лікар Гален рекомендував їх при розладі шлунка та нервових хворобах.
На бенкетах римських багатіїв подавалися глазуровані фрукти та мигдаль з додаванням маку, анісу та кунжуту. Заморський цукор коштував дорого, тому бідняки, як і раніше, замінювали його медом. На римському весіллі господар будинку кидав у натовп гостей цукерки – вважалося, що на них чекає щастя, і нерідко за володіння солодким шматочком починалася бійка. У середньовічній Італії цей звичай зберігся, але замість солодощів гостей обсипали різнобарвними шматочками паперу з колишньою назвою – конфетті.
Шоколад
Після загибелі античної цивілізації рецепти виготовлення цукерок були забуті надовго. Воскресило їхнє відкриття Америки, звідки було привезено новий продукт – шоколад. Довгий час його тільки пили, але в середині XVII століття французькі кулінари навчилися покривати шоколадною глазур’ю тістечка, горіхи та фрукти.
У 1671 році кухар маркіза де Плессі Пралін виготовив для свого господаря перші шоколадні цукерки з начинкою з тертих горіхів, що отримали назву праліне. На той час в американських колоніях почали вирощувати цукрову тростину, що зробило цукор доступнішим і дешевшим. Кондитери почали обпікати шматочки цукру на вогні і розливати масу, що вийшла, у форми, додаючи в неї фруктові і ягідні соки. Так вийшла карамель, назва якої походить від латинського canna mela – цукрова тростина.
Тоді ж виник ще один популярний сорт цукерок – вершкова помадка, яку варили із цукру з додаванням молока та олії. З’явилося і драже (від грецького «трагейма» – ласощі); так називали горіхи та цукати в цукровій глазурі.
У XVIII столітті Париж став світовою столицею не лише моди, а й кондитерської справи. Місцеві умільці робили цукерки десятків видів, надаючи їм форму фруктів, звірів та птахів. До колишніх видів начинки додалися нові – ром, лікер, грильяж з обсмажених горіхів, а також привезені з Італії мармелад та марципан (солодке мигдальне тісто). Кожен кондитер мав свій секрет: один додавав у цукерки лимон, інший – апельсин, третій – ще якийсь екзотичний продукт.
Солодкі традиції
Унікальними були не лише самі цукерки, а й коробки для них – бонбоньєрки (від французької bonbon – цукерки). Їх робили у формі скриньки з міді чи срібла, прикрашаючи кришталем чи навіть коштовним камінням. Така коробка цукерок була добрим подарунком для вельможі або навіть самого короля. Бонбоньєрки скромніші, із кольорового картону, стали дарувати гостям на весіллі. У Франції в них клали (і досі кладуть) по п’ять цукерок, що символізують здоров’я, довголіття, радість, достаток та удачу.
Цукерки – неодмінно шоколадні – подавалися і молодятам, причому безпосередньо перед виконанням подружнього обов’язку. Справа в тому, що шоколад вважався тоді чи не головним афродизіаком; сам Казанова завжди возив із собою какао-боби, ручний млин та спиртівку для приготування цього напою.
У різних країнах увійшли до моди свої різновиди цукерок. В Англії та США їх робили із солодкого кореня лакриці (солодки), у Німеччині – із фруктового желе, в Італії – із нуги.
Найнезвичайніші цукерки досі роблять у Фінляндії із салміаку, суміші аміаку з нашатирним спиртом, – вони мають неповторний кисло-солоний смак. Японці обожнюють “компейто” – крихітні цукрові льодяники, рецепт яких був завезений в країну португальськими купцями.
Льодяники
Американці, щоправда, стверджують, що lolly-pop вони запатентували – і не так давно, в 1931 році. До цього в Сполучених Штатах була мода на інші льодяники – вигнуті у формі тростини і з карамелі двох кольорів, як правило, червоної та білої. За легендою, такі льодяники вперше з’явилися в Кельні, де настоятель знаменитого собору роздавав хлопчикам-співучим подарунки на Різдво – цукрові палички, які символізували палиці волхвів, які прийшли відвідати немовля Христа.
Пізніше німецькі емігранти привезли ці цукерки до Америки, де вони набули червоно-білого кольору шуби Санта-Клауса. У наші дні вони продаються перед Різдвом у будь-якій кондитерській і часто вішаються на ялинку, щоб Санта неодмінно зазирнув у будинок. Першим налагодив випуск цих льодяників у 1920-і роки бізнесмен Боб Маккормак із Джорджії надав їм м’ятного смаку.
У той період багато цукерок, насамперед льодяники, набули смаку м’яти, що освіжає дихання. Це був не тільки рекламний прийом, а й турбота про здоров’я – саме тоді вперше з’ясувалося, що цукерки та інші солодощі псують зуби, а при непомірному споживанні викликають інші хвороби.
Реагуючи на загрозу своєму бізнесу, кондитерські компанії почали замінювати натуральний цукор сахарином та іншими речовинами, а також додавати в свою продукцію як корисні речовини – м’яту, ягідну масу, свіжі фруктові соки. Однак користь ця вельми умовна, адже при виготовленні цукерок усі їх складові проходять таку інтенсивну обробку, що їх губляться.
Щоправда, і шкода від цукерок невелика, якщо, звичайно, не лопати їх кілограмами. Зате задоволення – море, а сто років тому для багатьох дітей куплена батьками раз на тиждень, а то й на місяць, цукерка взагалі була однією з небагатьох радощів у житті.
У Росії перше місце за популярністю займали льодяники – великі на паличці і дрібні різнокольорові, виробництво яких налагодив у середині XIX століття в Москві та Петербурзі новгородський селянин Федір Гаврилов, який взяв на честь рідного села Ландри звучний псевдонім Георг Ландрін.
Спочатку, як розповідав Володимир Гіляровський, він продавав свій товар розсипом, потім почав фасувати його у круглі жерстяні коробочки. Не задовольняючись «іноземним» прізвищем, Ландрін назвав свої цукерки «монпансьє» на честь оспіваної у романах Дюма французької герцогині. Жодних відомостей про її любов до льодяників історія не зберегла, але назва покупцям сподобалася і живе досі.
Молочний шоколад та його похідні
Європейців на той час льодяники вже не влаштовували – вони стали шанувальниками шоколадних цукерок. У 1875 році швейцарський інженер Даніель Петер винайшов молочний шоколад, і незабаром його співвітчизник Анрі Нестле заснував фірму, яка вперше налагодила випуск дешевих і довговічних цукерок на шоколадній основі.
Швейцарці недовго зберігали монополію – на перше місце вийшов англієць Річард Кедбері завдяки майстерній рекламі. Він здогадався випускати до Дня святого Валентина коробки цукерок у формі серця із зворушливими написами – закохані розкуповували їх десятками тисяч. Звичайно, не залишилися осторонь і заповзятливі американці.
У 1894 році кондитер із Філадельфії Мілтон Херші почав замість карамелі виробляти шоколад; його улюбленим дітищем стали цукерки Hershy’s Kisses (поцілунки), упаковані в золоту фольгу. У штаті Пенсільванія містер Херші побудував ціле місто, жителі якого мало не поголовно робили шоколад, – його відвідування надихнуло письменника Роальда Даля на створення відомого роману «Чарлі та шоколадна фабрика».
Перед Другою світовою війною Херші об’єднався з іншим шоколадним гігантом Форрестом Марсом для випуску цукерок M&M Dance, що входять у солдатський пайок. Військове відомство зажадало від виробників, щоб їхній товар танув у солдатів у роті, а не в руках, – ці слова і стали рекламним слоганом новинки, що здобула всесвітню популярність.
Свої цукеркові магнати з’явилися й у Старому Світі. З кафе-кондитерської, заснованої в центрі Гельсінкі кондитерській справі, що навчалася в Берліні, Парижі і Санкт-Петербурзі Карлом Фацером, незабаром виросло виробництво шоколаду і випічки, яке прославилося на всю Європу.
Про карамель
Вже у 1920-х роках сімейство Фацер виступало спонсором гастролей Російського Імператорського балету за участю Анни Павлової. Цікавою є історія каталонця Енріке Берната, який у 1958 році очолив компанію «Гранха Астуріас», яка випускала фруктові соки. Вирішивши освоїти випуск карамелі, він задумався про гігієну: поїдаючи цукерки, діти бруднили руки і витирали їх усе поспіль.
Бернат вирішив випускати карамель на паличці, як льодяники, і наповнити її «вибуховим» фруктовим смаком. Таке поєднання виявилося дуже успішним: три смаки цукерки (полуниця, м’ята, лимон) дуже скоро перетворилися на сім, потім на дванадцять. Своє дітище комерсант назвав «чупа-чупс», що по-іспанськи означає лише «сосалка».
Логотип нової цукерки у формі ромашки намалював не хто інший, як земляк і добрий знайомий Берната Сальвадор Далі – вже одне це зробило цукерку знаменитою. Іншою геніальною рекламною вигадкою стало розміщення карамельок біля каси, де їх неодмінно мали побачити діти. В результаті «чупа-чупс» підкорив світ і дістався навіть космосу – 1995 року його доставили російським космонавтам на станцію «Мир».
Якщо головне гасло компанії Chupa Chups – доступність, її італійський конкурент Ferrero зробив ставку на вишуканість. Щоправда, це сталося потім, а в роки війни брати Ферреро, що тримали на паях магазинчик у містечку Альба, ледве зводили кінці з кінцями. Роздобувши одного разу на військовому складі мед, олію та какао, вони наліпили цукерок, але тут ударила спека, і товар розтікся в калюжу. Брати зовсім впали духом, але тут маленький син одного з них Мікеле сказав: “А це можна мазати на хліб!” Так народилася знаменита сьогодні шоколадна паста «Нутелла», а маленький Мікеле з роками перетворився на господаря великої компанії Мішеля Ферреро.
Серед його винаходів – цукерки «Ферреро Роше» у золотій обгортці та знамениті «Рафаелло» із вершкового крему, кокосу та мигдалю. Компанія сказала нове слово у рекламі, розрахованій вже не на дітей, а на жінок. Та й на чоловіків теж: мільйони молодих людей купують своїм обраницям коробку «Рафаелло», бо «після такого подарунка вже немає потреби в словах».
Звичайно, власники Ferrero не забули і про підростаюче покоління: йому були адресовані шоколадні яйця «Кіндер-Сюрприз», що з’явилися в 1979 році, з іграшкою всередині. Ця рекламна знахідка дозволила компанії залучити нові мільйони покупців та стати третьою у кондитерському світі після «Нестле» та «Марса».
Джерело: https://good-tips.pro/